Психолог Анастасія Сидорук
ЛІНИВА ДИТИНА НЕ ХОЧЕ ВЧИТИСЬ: ЩО РОБИТИ?
Ми звикли вважати дітей, які не хочуть вчитись лінивими, але дослідження показують, що часто, лінь, прокрастинація, неуважність на уроках - не є свідомим вибором дитини.
У чому ж справжня причина небажання дитини вчитись та як із цим впоратись? Про це розкажуть останні наукові дослідження та рекомендації психологів.
Нудно? Ну і що з цього?!
Запитайте дитину: «Чому ти не любиш вчитись/ходити до школи?» і вона вам неодмінно скаже: «Мені нецікаво!» і «Мені це ніколи не знадобиться!». Ми зазвичай розуміємо і навіть трохи співчуваємо своїм дітям, бо і самі пам'ятаємо себе у шкільні роки і постійне питання, яке крутилось у нас в голові: «Ну і для чого це все мені потрібно?!». І все ж, зазвичай, ми не надаємо належної ваги цим словам, мовляв: "Нудно? – Ну і що з цього. Уроки ніхто не відміняв. І оцінки гарні теж самі себе не зароблять. Облиш свої «капризи» і берись за роботу".

Ми звикли вважати дітей, які не люблять вчитись, які здається нічого не хочуть робити, крім як сидіти в телефоні – лінивими. А саму лінь ми вважаємо вадою характеру. Але це не так.

Джуді Вілліс, доктор медичних наук, невролог та вчитель, у своїй книзі "Навчання - в радість! Як навчити дитину легко вчитись" говорить, що лінь, прокрастинація, відсутність мотивації, неуважність, нерозлучність із телефоном - не завжди є свідомим вибором дитини. Часто це є наслідком стресу, викликаного тривалим або частим переживанням нудьги у школі.
Незайнятий розум
Психолог Джон Іствуд, говорить, що нудьга – це «незайнятий розум», або інакше, незадоволене прагнення до діяльності, яка приносить почуття задоволеності.

Відчувати нудьгу час від часу корисно, адже це стимулює мозок шукати нові цікаві активності та рішення. Наш мозок не може довго знаходитись у «незайнятому» стані. Це суперечить його природі. Тому для гарного самопочуття вкрай важливо залучати мозок до активної роботи. А для цього необхідно, щоб активність була цікавою або важливою для нас особисто. Без цього залучити мозок до активної роботи просто неможливо.

Коли ми змушені переживати нудьгу постійно і не мати можливості цього змінити, наш мозок починає «бити тривогу» і переходить у стан «повної бойової готовності» – стан стресу.
Нудьга обмежує роботу
"раціонального" мозку
У школі діти щодня змушені займатись активностями, які є для них нецікавими і неважливими. Їх мозок постійно перебуває у "незайнятому" стані і не має можливості цього стану уникнути. Це викликає у дітей стресову реакцію.

У стані стресу подача інформації до префронтальної кори або інакше «раціонального мозку" блокується. Здатність до самоконтролю і ефективного навчання суттєво знижується - звідси проблеми з увагою та дисципліною на уроках, неякісне виконання домашніх завдань, погані оцінки.

Усі сигнали ззовні натомість направляються до нашого «рептильного мозку». У його арсеналі є всього 3 реакції: бийся - застигни - тікай. Їх головною функцією є допомогти нам вижити у випадку загрози. Вижити = уникнути загрози. Усе, що викликає тривалу нудьгу мозок сприймає як загрозу і уникає цього.

Протест «я не піду у школу» - це реакція типу «бийся!». Неуважність, небажання нічого робити – реакція типу «застигни» . Постійне сидіння в телефоні – реакція «тікай» (фокусування на інших діях, які не несуть «загрози», себто не викликають нудьгу). Усі ці реакції є несвідомими (продиктованими "рептильним мозком") та мають одну мету – допомогти уникнути «загрози» нецікавого навчання у школі.
Нудьга впливає на результати у навчанні
У 2014 році Рейнхард Перкун спільно з колегами провів дослідження впливу нудьги на успішність студентів. Протягом року вони спостерігали за 424 студентами Мюнхенського університету і побачили, що студенти, які відчували нудьгу, отримували гірші результати у навчанні. Погані результати, у свою чергу, заганяли їх у ще більшу нудьгу. Зрештою, результати ставали ще гіршими. Таким чином протягом року залученість до навчання і успішність студентів падала все більше і більше.
З роками дитячий мозок вчиться автоматично «тікати» від докладання зусиль до діяльності, яка є для них нудною або неважливою. Це позначається на їх успішності і зрештою, формує у них переконання, що вони взагалі не здатні добре вчитись. Дитина, яка не вірить, що її дії дадуть бажаний результат, ніколи не проявлятиме зацікавленості у навчанні.
Навчання як джерело натхнення
Говард Гарднер, психолог Гарвардського університету, автор теорії множинного інтелекту, стверджує, що натхнення та інші позитивні стани є важливою передумовою ефективного навчання.

Найефективніше наш мозок працює тоді, коли рівень активації його зон відповідає вимогам конкретного завдання. Коли ми знудьговані або перебуваємо у поганому настрої, активується дуже багато "зайвих" зон мозку - зон, які не мають ніякого відношення до виконання конкретного завдання. Саме тому, перебуваючи у таком стані, ми відчуваємо, що наша увага нібито "розмивається".
Міхаї Чиксентміхаї, психолог Чиказького університету,який протягом багатьох років досліджував щастя, дійшов висновку, що протилежністю нудьзі, тривожним роздумам та хвилюванню є стан, який він назвав "потоком натхнення". Це стан повного самозабуття, абсолютної зосередженості на завданні. У такому стані рівень активації мозкових зон є рівно таким, який необхідний для виконання даного завдання. Саме тому, перебуваючи у потоці натхнення, ми можемо виконувати максимально складні завдання з мінімальними витратами розумової енергії - мозок у цей момент працює найефективніше.
Натхненні діти навчаються вдвічі більше
У одній із чиказьких середніх шкіл дослідники спостерігали за 5% учнів, які отримували високі оцінки. Дослідники побачили, що учні, які під час навчання відчували натхнення приблизно 40% часу, приділяли на уроки 27 годин на тиждень. Натомість учні, які відчували натхнення лише 16% часу, виділеного на навчання, приділяли урокам майже вдвічі менше часу - 15 годин. У останніх, більшість часу навчання викликало тривогу або нудьгу, і тому вони шукали натхнення у чомусь іншому - на приклад, у спілкуванні з однолітками. Зрештою, вони втрачали будь-яку мотивацію до навчання і самовдосконалення.
Натхнення, яке діти відчувають під час навчання, підкріплює їх внутрішню мотивацію до роботи - вони навчаються, тому що сам процес приносить їм задоволення. Коли ж вони бачать результати докладених зусиль, їх мотивація до навчання зміцнюється ще більше. Зрештою, у таких дітей формується мислення, зорієнтоване на постійне зростання і вони стають успішнішими - як у навчанні так і згодом у житті.
Як зробити навчання натхненним?
1
Заполоніть увагу
В основі натхнення лежить стан неймовірної концентрації. Найефективнішим способом заполонити увагу дитини є дати їй можливість працювати у сфері своїх сильних сторін. Нам завжди подобається займатись тим, що виходить у нас добре.

Уже згаданий вище Говард Гарднер у своїй теорії множинного інтелекту говорить, що наші здібності можна умовно поділити за 8 типами: вербальні, логіко-математичні, візуальні, кінестатичні, міжособистісні, внутрішньоособистісні, музичні, натуралістичні та екзистенціальні. Кожен із цих типів він називає окремим "інтелектом". Кожен з них ми можемо розвивати. Вони не є сталими.

Від народження кожен з нас має в собі усі 8 типів інтелекту, але у різній комбінації. Хтось має більш розвинені вербальні здібності, хтось музичні, а хтось міжособистісні.

Для того, щоб навчання було цікавим для дитини, необхідно дати їй можливість застосовувати та розвивати свої вроджені сильні сторони. Найлегше цей принцип втілити, перейшовши від традиційного пасивного навчання до активного - роботи з проектами. Але не ставте дітей у рамки - дайте їм можливість проявити у проектах свої сильні сторони.
Працюйте з проектами
У 2011 році Джал Мехта та Сара Файн досліджували питання зацікавленості учнів у навчанні у більш ніж 30 американських школах. Дослідження показало, що у школах, де навчання було найбільш проєкт-орієнтованим, діти найчастіше відчували натхнення під час навчання.
Дайте дітям більше свободи вибору. Не ставте їх у рамки традиційних вербальних або логіко-математичних способів роботи з інформацією. Дайте їм можливість самим обирати, як проявляти свої знання та вміння, проявляти їх у той спосіб, який відповідає їх вродженим здібностям.
2
Уникайте прогалин у знаннях
Міхай Чиксентміхаї стверджує, що відчути потік натхнення можна лише тоді, коли ми виконуємо завдання з оптимальною для нас складністю - не занадто легкі, але і не занадто складні.

Занадто легкі завдання є для нас нудними, а занадто складні викликають тривогу. Коли ж ми виконуємо складні, але водночас посильні нам завдання, у нашому мозку вивільняється дофамін - нейромедіатор, який викликає почуття щастя. Підвищення кількості дофаміну у свою чергу стимулює роботу пам'яті, підсилює мотивацію та здатність до ефективного навчання, а разом з тим зменшує почуття тривоги.

Дитина починає розуміти, що для того, щоб продовжувати відчувати натхнення, їй необхідно постійно розширювати межі своїх здібностей. Це стає мотивацією для постійного вдосконалення.

Тому, якщо ми хочемо, щоб дитина відчувала натхнення під час навчання, потрібно уникати прогалин у знаннях, відслідковувати їх та заповнювати. Як тільки прогалини у знаннях накопичуються, дитина перестає розуміти новий матеріал, завдання стають для неї непосильними і вона втрачає до них інтерес.Тому у навчання варто впровадити інструменти, які дозволяють відслідковувати індивідуальний прогрес дитини. Це дозволятиме формувати завдання оптимальної складності.
3
Перетворіть навчання у гру
І все ж, як зазначає Джал Мехта, повністю уникнути нудьги під час навчання неможливо. "Опанування будь-якої дисципліни або набуття будь-якої навички вимагає певної кількості "необхідної" нудьги. Якщо ви хочете бути чудовим скрипалем, вам доведеться грати нудні гами", - говорить він. Це допомагає учням розвивати дисципліну, наполегливість та готує їх до дорослого життя, у якому їм, так чи інакше, доведеться робити речі, які їм не завжди будуть подобатись. Проблема у тому, що діти не бачать сенсу і не мають мети, заради якої вони би були готові терпіти ось цю "необхідну" долю нудьги.

Джейн Макгонігал, яка багато років досліджувала психологію ігор, у своїй книзі "SuperBetter" говорить, що застосування ігрових механік та ігрового мислення у навчанні не лише дає дітям необхідне почуття мети, але і значно покращує психо-емоційний стан дітей та допомагає розвивати самоефективність - віру у власну спроможність впоратись із будь-яким викликом.
Повірте в дитину
Зрештою, ключовим фактором, який визначає, чи отримує дитина задоволення від навчання є те, чи вірить вона у свою спроможність досягати бажаних результатів. Великою мірою на віру дитини впливає віра батьків і вчителів.

Якщо батьки і вчителі вірять у те, що існує певний стандарт "розумної" дитини, який можна визначити стандартизованими тестами, то і дитина починає вірити у те, що вона або народилась талановитою, розумною, здібною, або ні. Якщо ні - немає сенсу докладати зусиль до навчання.

Якщо ж вчителі та батьки вірять у те, що потенціал дитини безмежний - варто лише знайти правильний підхід, щоб його розкрити і розвивати - тоді і дитина це відчуває і починає вірити у себе.

Дитина, яка вірить у свій потенціал і у здатність розвивати свої здібності, завжди охоче буде підходити до навчання - вона знатиме, що докладені нею зусилля неодмінно дадуть бажаний результат.
Переконання вчителів впливають на навчання учнів
Карол Двек, професорка психології Стенфордського університету, разом із своїм співробітниками провели дослідження впливу переконань вчителів на успішність учнів. У одній із американських шкіл вони відібрали групу вчителів та сказали їм, що відтепер вони працюватимуть із групою учнів, які є найбільш здібними у школі. Іншій групі вчителів сказали, що відтепер вони працюватимуть із учнями, які є найменш здібними. Насправді ніякої різниці у групах учнів не було. Це були звичайні класи.

Зрештою, у ході експерименту дослідники побачили, що класи, які начебто складали найбільш здібні учні, в кінці року мали суттєво вищі показники успішності ніж решта класів. Класи ж які начебто складались з найменш здібних учнів в кінці року мали найнижчі показники.

Єдине, що відрізняло класи - це відношення вчителів до своїх учнів. Переконання вчителів суттєво впливали на підходи до викладання і роботи з дітьми. Саме це, зрештою, мало ключовий вплив на відношення учнів до навчання і їх успішність.
Навчання може стати безперервним джерелом натхнення для дитини. Однак перш ніж починати застосовувати інструменти, націлені на те, щоб зробити навчання цікавим, варто провести ревізію власних переконань. Варто припинити перекладати на дітей відповідальність у тому, що вони не зацікавлені у навчанні та зосередитись на тому, щоб відшукати саме той підхід, який дозволить максимально розкрити потенціал кожної дитини.


Авторка тексту:
Анастасія Сидорук
соціальна психологиня, тренерка
Made on
Tilda